Ринок, його функції і структура

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністративними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачальника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-конкурентного середовища. Крім монополії ворогом останнього е також тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб людини, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсотків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30 : 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголяло дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджуваних об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, обладнання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери виробничих відносин, країни командно-адміністративної системи пригнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійснюється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні дисбаланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефективного господарювання, не передбачає високої соціальної та моральної культури