Предмет економічної теорії

На сучасній стадії розвитку цивілізації основою будь-якої людської діяльності вважається економічне життя суспільства, тісно пов’язане з потребами та інтересами людей. Вперше термін «економіка» ввів Аристотель ще у ІІІ столітті до нашої ери. Само слово є поєднанням грецьких слів «ойкос» - дім, домашнє господарство та «номос» - вчення, закон. Але зміст поняття «економіка» із часів древніх мислителів змінився і тепер охоплює: сім'ю, підприємство (фірму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємопов'язаних господарств груп країн, об'єднаних у різноманітні інтегральні організації; світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їхніх об'єднань.

Кожна наука має свій предмет вивчення. Економічна теорія вивчає економіку як сферу існування і розвитку суспільства. Водночас теорія розглядає економіку як велику складну систему.

Велика система — цс явище, якому притаманний ряд істотних ознак. ЇЇ характерною особливістю є власти-вість до саморегулювання і саморозвитку. Велика система — цс складне формування: вона складається з окре-мих частин (підсистем), а між її елементами і частинами існують зв'язки різних видів (прямі й обернені, рекур-сивні, синергічні, циклічні тощо). Якість функціонування великої системи проявляється в її життєздатності.

Системність є властивістю всякої матеріальної субстанції взагалі, коли вона досягає певної стадії в своєму розвитку і інформаційної насиченості. До великих систем належить не лише економіка, але й широке коло при-родних явищ. На певному ступені свого розвитку великі системи набувають властивість ієрархічності, що та-кож є формою самоорганізації.

Особливість і складність економіки як великої системи проявляється в якісній різноманітності її підсистем, які внаслідок цього можуть бути згрупованими за різними ознаками. В залежності від загального напрямку фу-нкціонування економіки в ній виділяються такі підсистеми: виробництво, розподіл і перерозподіл, обмін і спо-живання. За змістом виробничих функцій виділяються групи галузей матеріального виробництва. В підсистемі кінцевого споживання виділяються сімейне, державне, інвестиційне. В залежності від ієрархії системи розгля-дають її первинні, проміжні та вищі ланки.

Економіка як народне господарство має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально-натуральне на-повнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства, що відображають систему відносин "людина — природа". До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Особливо важливими Її проявами є підприєм-ницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші тех-нічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання; по-третє, автоматизовані системи управ-ління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тощо.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі об-межених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була і є головною й досить жорсткою умовою, яка нашаровується об'єктивною реальністю на