ЯСЕН СВІТ КОЛЯДИ

Радуйся, Ой, радуйся, Земле,
Ясен Світ засвітився!
(Колядка).
Темні сили напали на Землю. Споночіло довкола і холодно стало. Зібралася тоді на десятому небі Велика Рада Богів всевишніх. І мовила премудра Лада до коваля небесних обширів Сварога: «Аби на Землі все на лад пішло, викуй, Свароже, людям нове Ра!».
Задзвеніло небесне кувадло і заяріло ясне-красне Сонце — Ра. Нова Зора з рук всеможного Сварога даром щедрим полинула до рук пресвітлого Коляди. Повіз-покотив той його конем білим по небесах синіх. Послало Сонце Ра ласкаве світло на Землю. Як узріли Його тепло люди, радісним співом проголосили повсюди:
— Ра дує! Ра дує! Ра дує!
— Ра дує, Земле! Коляда їде!
Убралися люди у вбрання найсвятіше. Заспівали Гімни світлові народженому: «Радуйся, Земле, Коляда іде!». Із правіку аж до сьогодні лине той спів величальний.
Так про початки колядування оповідає український міф. У ньому опоетизовано ту природну зміну, яка настає в новому сонячноземному циклі, втілено космогонізм мислення нашого одвіку хліборобського народу.
Через п'ятнадцять днів після найдовшої ночі набуває сонце теплової сили. «Зима на мороз, а сонце — на літо»,— приказують люди. Крізь земні доли і гори несуть цюю вість гості роковії—колядники. На них, як і личить світлоносцям, осяйне вбрання. Свитки розшиті узорами, хмеликами помережені. На грудях в кожного променіє образ сонця, на спині квітує триєдине дерево життя.
На шапках у колядників—променисті зорі. Кожен в руці має різьблену храмовидну палицю з чотирма дзвониками. У ритм ходи чи співу вони мелодійно видзвонюють небесними переливами. Над усією ватагою сяє восьмипроменева зоря, яку тримає сам Коляда — ватажок колядницький. Її він повсюдно засвічує, особливо у темноті, виповідуючи цим з'яву красного Світила у новому літі. Міх у Міхоноші всіяний зорями. В нього не тільки складаються дари, а й звідтіль посилається, провіщається доля господареві та його родині.
Колядники підперезані червоними пасами. Їхня хода і дії, як провісників світла, величні й урочисті, піднесені й ґречні. Колядники, мов той промінь космічний, крізь високості небесні йдуть до людей:
Із-за гороньки, з-за долиноньки
Ми колядники з Україноньки.
Коляда започатковує свята сонячного циклу і зимові святки. Вони є вшануванням трьох джерел життя: сонця, землі і води, втілених у трьох святах — Коляді, Новому році (посіванні), Водохрещі. Саме з цих сил в новому річному циклі настане ріст і розвиток усього сущого на землі: людини, тварини, рослини. Сонце зігріє землю і ляже в неї зерно із щедрих рух господаря, а живлюща вода надасть йому проросту. Заврожаїться земля і буде на ній життя.
Кожне із святок розпочинається святим вечором. Основною ритуальною стравою його є кутя. Для неї господар влаштовує покуття. То цілий історичний акт священнодійства. Покуття — найпочесніше місце в хаті — влаштовується в тому кутку, що до сходу сонця. Спершу чоловік насипає на лаву чи стіл трохи проса або пшона. Лишень зблисне вечірня зірка на небі, господар несе на піднятих над головою руках горщик куті в рушнику і тричі приказує:
— Кутю — на покутю, а сонце — у віконце!
Поруч ставлять узвар із сушених фруктів.
— Кутю, кутю — на покутю, а узвар — на базар!
Зверху на кутю кладуть оздоблений пасочками, зубцями, вертутами хліб лежинь, або ж паляницю із навхрест покладеними качалочками тіста. Поруч в кутку ставлять снопик жита — Дідух. його